Информатика

Пишаємось, що українські.

Як народжувався перший комп'ютер

Мало хто знає, що перший в континентальній Європі комп'ютер був створений в Україні понад 60 років тому в 1951 році. Перша ЕОМ називалася Малою електронною лічильною машиною – «МЭСМ». Незважаючи на скромне слово «Мала», вона налічувала 6000 електронних ламп і ледь вмістилася в лівому крилі будівлі гуртожитку колишнього монастирського селища Феофанія в 10 км від Києва. Машина була створена в лабораторії обчислювальної техніки Інституту електротехніки АН УРСР під керівництвом академіка Сергія Олексійовича Лебедєва.

Почалося все у далекі 30-ті роки ХХ століття. Тоді молодий ще вчений Сергій Лебедєв займався дослідженнями зі стійкості енергосистем у Всесоюзному електротехнічному інституті в Москві. Йому доводилося виконувати численні розрахунки, і Лебедєв починає шукати способи автоматизувати і прискорити процес обчислень. Так у вченого народжуються перші конкретні думки про створення нової машини, яка могла б автоматично виконувати складні розрахунки. Але Велика Вітчизняна Війна змушує відкласти задуману роботу. Тим не менш, аж до евакуації з Москви Лебедєв продовжував думати над тим, як реалізувати свої ідеї. Так, дружина вченого Аліса Григорівна Лебедєва, згадує, як у перші місяці війни вечорами, коли Москва занурювалася в темряву, чоловік йшов у ванну кімнату і там при світлі газового пальника писав незрозумілі їй одиниці й нулі, намагаючись, як потім виявилося, освоїти двійкову систему запису чисел.

На початку осені 1941 року сім'ю С.О.Лебедєва евакуюють у Свердловськ, де Сергій Олексійович займається важливими для фронту розробками: в короткі терміни створює систему стабілізації для наведення танкової гармати, а потім - для самонавідної торпеди, використовуючи аналогові елементи.

Сергій Олексійович Лебедєв. Академік АН України і АН СРСР. Директор Інституту електротехніки АН України в 1946–1952 рр. Створювач першого у континентальній Європі комп'ютера "МЭСМ". Засновник вітчизняного комп'ютеробудування. 1902-1974.

У 1944 році Лебедєв повертається до Москви, а потім приїжджає до Києва і стає директором Інституту електротехніки АН УРСР. У 1945 р. С.О.Лебедєв був обраний академіком і призначений директором Інституту енергетики. Через півроку інститут розділили на дві частини - Інститут електротехніки та Інститут теплотехніки. С.О.Лебедєв став директором Інституту електротехніки.

У той час пріоритетними напрямками в науці вважалися ракетна техніка, атомна енергетика, дослідження космосу. Але Лебедєв залишається вірним своєму довоєнному задуму - створити цифрову електронну обчислювальну машину.

Так, дружина вченого Аліса Григорівна Лебедєва, згадує, як у перші місяці війни вечорами, коли Москва занурювалася в темряву, чоловік йшов у ванну кімнату і там при світлі газового пальника писав незрозумілі їй одиниці й нулі, намагаючись, як потім виявилося, освоїти двійкову систему запису чиселУ 1944 році Лебедєв повертається до Москви, а потім приїжджає до Києва і стає директором Інституту електротехніки АН УРСР. У 1945 р. С.О.Лебедєв був обраний академіком і призначений директором Інституту енергетики. Через півроку інститут розділили на дві частини - Інститут електротехніки та Інститут теплотехніки. С.О.Лебедєв став директором Інституту електротехніки.У той час пріоритетними напрямками в науці вважалися ракетна техніка, атомна енергетика, дослідження космосу. Але Лебедєв залишається вірним своєму довоєнному задуму - створити цифрову електронну обчислювальну машину.Інституту електротехніки виділяють напівзруйновану будівлю монастирського готелю в передмісті Києва - Феофанії.Інституту електротехніки виділяють напівзруйновану будівлю монастирського готелю в передмісті Києва - Феофанії. До війни в цій будівлі розміщувався філіал Київської психіатричної лікарні. Німецькі окупанти, вступивши до Феофанії, перестріляли хворих і зайняли будівлю під госпіталь. Під час обстрілів при звільненні Києва будинок було значно пошкоджено. У такому вигляді він й надійшов в розпорядження Академії наук УРСР в 1948 р. і був переданий Інституту електротехніки АН УРСР для розміщення лабораторії директора інституту С.О. Лебедєва. Будинок у передмiстi Києва - Феофанiї, де знаходилась лабораторiя С.О.Лебедєва i де була побудована "МЭСМ" Будівлю було відремонтовано. На першому поверсі почалися роботи з проектування тоді секретної електронної лічильної машини. Найбільша кімната відводилася для майбутнього дітища С.О. Лебедєва. З'явилися механічні майстерні, в підвалі - джерела електроживлення для машини. Якщо згадати короткий часовий проміжок, за який була спроектована, змонтована і налагоджена «МЭСМ» - три роки, і врахувати, що в розробці і створенні «МЭСМ»  брали участь 12 інженерів (разом з С.О. Лебедєвим), яким допомагали 15 техніків та монтажниць (в створенні першої американської ЕОМ «ENIAC» - 13 основних виконавців, 200 техніків і велика кількість робітників), то стає зрозумілим, що С.О. Лебедєв та очолюваний ним колектив здійснив, здавалося б, неможливе. Першим заступником Лебедєва по лабораторiї був Л.Н.Дашевський, талановитий організатор активно брав участь в розробці машини. Машина займала найбільшу кімнату площею 60 м2  у лівому крилі лабораторії в Феофанії і працювала з небувалою на ті часи швидкістю - 3 тисячі операцій за хвилину (для порівняння, сучасні комп'ютери виконують мільйони операцій за секунду) і могла виконувати операції віднімання, додавання, множення, ділення, зсуву, порівняння з урахуванням знака, порівняння за абсолютною величиною, передачі керування, передачі чисел з магнітного барабану, складання команд. У машині були використані електронні лампи (6000 штук!) загальною потужністю споживання в 25 кВт. Перший запуск «МЭСМ» запам'ятався саме «ламповою проблемою»: при включенні машини 6000 ламп, що запрацювали одночасно, перетворили приміщення в тропіки. Технікам довелося терміново розбирати стелю, щоб відвести з кімнати хоча б частину тепла. НВО «Електронмаш»: місце випуску перших ЕОМ В 1965 році в Києві відкрився Київський завод обчислювальних та керувальних машин (ОКМ). За сім років його перетворено на Науково-виробниче підприємство «Електронмаш», яке невдовзі стало одним із лідерів виробництва засобів обчислювальної та керувальної  техніки в Радянському Союзі. На початку 60-х рр. стався виробничий бум обчислювальної техніки. На теренах Радянського Союзу створювалися спеціалізовані науково-дослідні й конструкторські організації та підприємства, а Київ став одним із тих міст, де конструювання та впровадження обчислювальної техніки відбувалося найбільш успішно та стрімко. Саме тому дуже швидко постало питання щодо створення київського заводу, який був би спроможний у максимально стислі терміни опанувати випуск якісних обчислювальних машин, в котрих мали потребу численні підприємства. Потреба в заводі виникла тоді, коли з’ясувалося, що нема де налагодити серійний випуск першої керувальної машини широкого призначення «Дніпро». Саме на Київському заводі ОКМ розпочався серійний випуск першої в СРСР керувальної машини широкого призначення (КМШП) «Дніпро». За десять років (1965–1975 рр.) випущено 500 машин. Директором заводу тоді був Аполлінарій Федорович Незабитовський, а головним інженером – В’ячеслав Федорович Сергеєв. Аполлінарій Федорович Незабитовський – директор НВО "Електронмаш" з 1965 по 1986 роки – "зіркові" роки НВО "Електронмаш". Наприкінці 70-х років в НВО працювало понад 10 тисяч чоловік. Об'єднання стало найбільшим в колишньому СРСР постачальником керуючих і обчислювальних машин. Водночас із початком виробництва машин «Дніпро» на заводі був створений відділ впровадження, очолюваний випускником Київського політехнічного інституту Олексієм Олексійовичем Сладковим. Це був колектив справжніх ентузіастів. Своє завдання вони вбачали не лише в тому, щоб задіювати вже наявні технічні та програмні засоби, а й у формулюванні вимог до нових засобів, потрібних для автоматизації реальних об’єктів. Перша керуюча машина широкого призначення «Дніпро»  Ідея створення універсальних керувальних машин у 50-і рр. ХХ ст. вже витала у повітрі. Її першим практичним втіленням стало створення в Обчислювальному центрі АН УРСР керуючої машини широкого призначення «Дніпро» (оригінальна назва рос. «Днепр»). Розробка «Дніпра» тривала всього лише три роки. Протягом наступних 10 років було випущено близько 500 машин, що використовувалися на багатьох промислових, військових та наукових об’єктах на теренах всього Радянського Союзу. Глушков Віктор Михайлович Віктор Михайлович Глушков є основоположником інформаційних технологій в Україні, генієм, що набагато випередив свій час. Він увійшов у вітчизняну історію ІТ як розробник теорії цифрових автоматів, творець багатопроцесорних макроконвеєрних суперЕОМ і організатор Інституту кібернетики АН України. Коли у 1958 році на Всесоюзній конференції в Києві В. М. Глушков висунув ідею створення універсальної керувальної машини, до неї поставилися вороже. На той час вважали, що універсальна машина обов’язково має бути ламповою,  а для цього були потрібні величезні зали, кондиційоване повітря, що було неможливим за умов, коли керування технологічними процесами здійснювалося у звичайних заводських приміщеннях. Тому висловлена ідея спочатку не отримала підтримки. Машина мала бути напівпровідниковою, малорозрядною (26-розрядною – на той час цього було достатньо для керування технологією у більшості процесорів). Середня швидкодія, виходячи з обраних застосувань, мала становити 10 тис. операцій на секунду. Пристрій пам'яті на феритових осердях 0,5 мм в діаметрі (перший в Радянському Союзі) складався із секцій, щоб була можливість змінювати обсяг пам'яті. Однією з особливостей була наявність вбудованого в машину пристрою зв’язку з об’єктом – змінної (залежно від об’єкта керування) сукупності пристроїв із підключенням до датчиків та виконавчих органів об’єкта, керованого від машини. Використання транзисторів замість ламп і мініатюрних осердь в запам'ятовуючому пристрої забезпечили високу надійність і невеликі розміри машини. Розроблення власне машини – від того часу, як ідею озвучили на конференції у червні 1958 року, і до моменту, коли розпочалося серійне виробництво машин наприкінці 1961 року і почали встановлювати перші зразки на підприємствах, – тривало три роки. У процесі проектування, на пропозицію головного конструктора Б. М. Малиновського, слово «універсальна» замінили на словосполучення «широкого призначення» Коли перший зразок комп 'ютера надійшов із заводу, конструктори схопилися за голову. Це було суцільне нагромадження деталей: близько тисячі неякісно зпаяних сполук постійно виходили з ладу. Роз'єми псувалися невмілим поводженням. Налагодити такий комп 'ютер було неможливо. З’ясувалося, що директор заводу, коли довідався, що машина в шість разів більша за осцилограф, набрав для роботи випускників школи. Вчорашні школярі з паяльниками в руках «спаювали» з’єднання в елементи машини, ламаючи роз'єми через своє невміння. Оскільки термін налагодження першої ЕОМ у бесемерівському цеху добігав кінця, конструкторам довелося перепаяти фактично всю машину і замінити чимало роз'ємів. Лише тоді налагодження зрушилося з місця. Це коштувало важкої цілодобової праці розробників протягом багатьох днів. Керуюча машина широкого призначення «Дніпро» стала першим радянським напівпровідниковим комп 'ютером. Вона чудово витримувала різні кліматичні умови, вібрації, тощо. Варто зазначити, що у США приблизно в той самий час також розпочалися роботи над створенням універсальної керувальної напівпровідникової машини RW300; її виробництво розпочалося у 1961 році, майже водночас із «Дніпром». За словами Глушкова, це стало одним із прикладів, коли вдалося скоротити розрив із американськими технічними новаціями до нуля – нехай це був один, проте дуже важливий напрямок.

Так, дружина вченого Аліса Григорівна Лебедєва, згадує, як у перші місяці війни вечорами, коли Москва занурювалася в темряву, чоловік йшов у ванну кімнату і там при світлі газового пальника писав незрозумілі їй одиниці й нулі, намагаючись, як потім виявилося, освоїти двійкову систему запису чисел.Так, дружина вченого Аліса Григорівна Лебедєва, згадує, як у перші місяці війни вечорами, коли Москва занурювалася в темряву, чоловік йшов у ванну кімнату і там при світлі газового пальника писав незрозумілі їй одиниці й нулі, намагаючись, як потім виявилося, освоїти двійкову систему запису чисел.Так, дружина вченого Аліса Григорівна Лебедєва, згадує, як у перші місяці війни вечорами, коли Москва занурювалася в темряву, чоловік йшов у ванну кімнату і там при світлі газового пальника писав незрозумілі їй одиниці й нулі, намагаючись, як потім виявилося, освоїти двійкову систему запису чисел.мм

Так, дружина вченого Аліса Григорівна Лебедєва, згадує, як у перші місяці війни вечорами, коли Москва занурювалася в темряву, чоловік йшов у ванну кімнату і там при світлі газового пальника писав незрозумілі їй одиниці й нулі, намагаючись, як потім виявилося, освоїти двійкову систему запису чисел.

Так, дружина вченого Аліса Григорівна Лебедєва, згадує, як у перші місяці війни вечорами, коли Москва занурювалася в темряву, чоловік йшов у ванну кімнату і там при світлі газового пальника писав незрозумілі їй одиниці й нулі, намагаючись, як потім виявилося, освоїти двійкову систему запису чисел.

Так, дружина вченого Аліса Григорівна Лебедєва, згадує, як у перші місяці війни вечорами, коли Москва занурювалася в темряву, чоловік йшов у ванну кімнату і там при світлі газового пальника писав незрозумілі їй одиниці й нулі, намагаючись, як потім виявилося, освоїти двій

, дружина вченого Аліса Григорівна Лебедєва, згадує, як у перші місяці війни вечорами, коли Москва занурювалася в темряву, чоловік йшов у ванну кімнату і там при світлі газового пальника писав незрозумілі їй одиниці й нулі, намагаючись, як потім виявилося, освоїти двійкову систему запису чисел.